Дотримання прав людей з обмеженими фізичними можливостями

1. Загальний огляд

Соціальна підтримка людей з психофізичними вадами вважається одним із гуманістичних завдань усіх країн міжнародної спільноти і відображена у найважливіших міжнародних правових документах.

За даними ООН у світі нараховується близько 450 мільйонів людей із порушеннями психічного або фізичного розвитку, що становить 1/10 частину людства. В Україні, як і у всьому світі, спостерігається тенденція до зростання кількості людей з фізичними вадами. У 2005 році вона сягнула 3 мільйони чоловік.

Інвалідність людей, яка зумовлена порушеннями в розвитку, означає суттєве обмеження їх життєдіяльності, призводить до соціальної дезадаптації, ускладнює процес самообслуговування, навчання, набуття професійних навичок. Засвоєння ними соціального досвіду, включення їх в існуючу систему суспільних відносин, вимагає від суспільства додаткових зусиль, засобів, заходів (розробка спеціальних програм, створення реабілітаційних центрів, пристосування навчальних закладів до потреб молодих інвалідів тощо).

У період економічної та соціальної трансформації України змінюється ставлення держави та суспільства до дітей з вадами, шукаються нові способи інтеграції цієї категорії дітей у суспільство. У своїх дослідженнях А.Г. Асмолов вказує на те, що наше суспільство знаходиться на самому початку довгого шляху – переходу від культури корисності до культури гідності. В культурі гідності головною цінністю є цінність особистості, незалежно від того, чи можливо мати користь від неї, чи ні.

На державному рівні приймається чимала кількість нормативно-правових актів, які мали б покращити життєвий рівень людей з фізичними вадами. Наприклад, у 2005 році були прийняті Закони:

  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів» від 1 грудня 2005 року;

  «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 року;

  Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 31 травня 2005 року;

  «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31 травня 2005 року;

  Про внесення змін до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 3 березня 2005 року;

  та багато інших щодо реалізації прав людей з фізичними вадми.

2. Пенсійне забезпечення

Пенсійне забезпечення людей з інвалідністю є надзвичайно складною процедурою для звичайного громадянина, не кажучи вже про людей з інвалідністю, які часто мають недостатньо високий освітній рівень. Така складність навряд чи є обґрунтованою, як з огляду на потреби громадян, так і з огляду зручності застосування такого законодавства органами влади.

Видається, що законодавець не має цілісного системного уявлення про соціальне забезпечення людей з інвалідністю і тому фрагментарно час від часу встановлює якісь правові норми з окремих питань.

А в десятках підзаконних актів розібратися важко навіть досвідченому юристові.

На жаль, на сьогодні основним джерелом існування людей з інвалідністю залишається пенсія та різноманітні допомоги, а не власна праця. Тому, враховуючи цей аспект, держава має збільшувати обсяг цих пенсій до рівня принаймні можливості проживання на такі кошти.

Проте на сьогодні держава не виконує своїх завдань у цій сфері. Хоча не можна не відзначити суттєвий прогрес у підвищенні пенсій за останні три роки.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсії з інвалідності залежно від групи інвалідності призначаються в таких розмірах: інвалідам 1 групи – 100%; 2 групи – 90%; 3 групи – 50% пенсії за віком на термін встановлення інвалідності.

З метою посилення соціального захисту інвалідів та надання можливості за їх вибором призначати пенсію з інвалідності в розмірі пенсії за віком 4 листопада 2004 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення зміни до статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 2153-IV (набрав чинності з 24.11.04), яким передбачено, що за наявності у непрацюючих інвалідів ІІ і ІІІ груп – у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу за їх вибором пенсія з інвалідності призначається в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Дана норма також була поширена на інвалідів, які вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом.

Крім того, 3 листопада 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення зміни до статті 32 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено надання інвалідам права на пенсію з інвалідності за наявності необхідного страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією. Ця норма посилює соціальний захист інвалідів, оскільки після настання інвалідності, інвалід може набути страхового стажу і згодом призначити пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Станом на 1 жовтня 2005 року середній розмір пенсії з інвалідності становить 347,89 грн., що на 51,47 грн. більше, ніж на початку року. Середній розмір соціальної пенсії за ті ж періоди є відповідно 318,01 грн. та 266,23 гривень.

З 1 січня 2005 року набрав чинності Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам». Згідно із цим Законом призначається державна соціальна допомога деяким категоріям громадян, які не мають права на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в тому числі особам з числа інвалідів (інвалідам I групи – 100 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам II групи – 80 %, інвалідам III групи – 60%). Крім того, за цим Законом одиноким малозабезпеченим інвалідам ІІ та ІІІ групи, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують стороннього догляду, та малозабезпеченим інвалідам І групи, до одержуваної ними пенсії призначається державна соціальна допомога на догляд у розмірі від 15 до 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» встановлено рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»: з 1 січня 2005 року для працездатних осіб у сумі 80 гривень, непрацездатних осіб – 120 гривень, інвалідів – 130 гривень; з 1 квітня 2005 року для працездатних осіб у сумі 100 гривень, непрацездатних осіб - 140 гривень, інвалідів – 150 гривень. Такий саме, рівень забезпечення встановлено і для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».

Одночасно з пенсійним забезпеченням українське законодавство передбачає низку соціальних допомог. Видається, що така система є надто складаною та зайвою. Доцільніше було встановити окремі коефіцієнти для збільшення пенсій. Це пояснюється й тим, що згадані нижче допомоги можуть змінюватися практично в ручному режимі, особливо при прийнятті державного бюджету. Коли б це була вже визначена пенсія, то соціальні виплати для осіб з інвалідністю були б краще захищеними.

Ще одним з законів, який врегульовує питання призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, що призначається замість пенсії, є Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам». Відповідно до цього Закону розміри державної соціальної допомоги становлять: інвалідам з дитинства I групи – 100 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам з дитинства II групи – 70 %; інвалідам з дитинства III групи – 50 %; на дітей-інвалідів віком до 18 років – 70 %. Даний Закон передбачає також призначення надбавок на догляд за інвалідом з дитинства I групи (50 % прожиткового мінімуму), дитиною-інвалідом віком до 6 років (50 % прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років), дитиною-інвалідом віком від 6 до 18 років (50 % прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років). Зазначені надбавки на догляд, крім інвалідів з дитинства І групи та одиноким матеріям (батькам) на догляд за дитиною-інвалідом, призначаються одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім’ї, в якій виховується дитина-інвалід (без урахування надбавки на догляд), за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для сім’ї.

На сьогодні розміри державної соціальної допомоги інвалідам згідно з Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» є такими: інвалідам з дитинства I групи з урахуванням надбавки на догляд – 543,5 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – 516 грн., у ІІІ кварталі 2005 року – 522 грн.); інвалідам з дитинства II групи – 232,4 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – 219,1 грн., у ІІІ кварталі – 223,1 грн.); інвалідам з дитинства III групи – 166 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – 156,5 грн., у ІІІ кварталі – 159,5 грн.); дітям-інвалідам (у залежності від віку та з урахування надбавки на догляд) від 420 до 466 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – від 400 до 449 грн., у ІІІ кварталів 2005 року від 404 до 453 грн.). Розмір державної соціальної допомоги без надбавки з 1 жовтня 2005 року – 232,4 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – 219,1 грн., у ІІІ кварталі 2005 року – 223,1 грн.).

Відповідно до статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» з 1 квітня 2005 року Пенсійний фонд України за рахунок коштів державного бюджету виплачує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам різницю між розміром державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, встановленої відповідно до цієї статті, та пенсією (соціальною пенсією). Кількість отримувачів різниці на 1 жовтня 2005 року складає 80 938 інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів.

У поточному році збільшено кількість видів соціальних виплат особам, які здійснюють догляд за інвалідами. Так, крім існуючих допомог, що призначалися згідно з Порядком надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2000 р. № 1192, та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян», запроваджено компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги, порядок призначення і виплати якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. № 558 (компенсація призначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах: 15 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам I групи; 10 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам II групи та дітям-інвалідам; 7 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи).

Залишається також не цілком аргументованою позиція законодавця, яка фактично дискримінує людей з інвалідністю з народження та інших осіб, що отримали інвалідність, наприклад, у 2 роки. Незбагненною є й допомога до 18 років, оскільки не існує нормального їй обґрунтування. Проте всі ці чинники впливають на розмір пенсій чи допомог або встановлення відповідних пільг.

Видається вкрай доцільним спростити дану систему соціального забезпечення. Для правової держави, котра зобов’язана забезпечувати, щоби люди не вмирали з голоду, необхідно забезпечити мінімальні соціальні стандарти для усіх груп інвалідності, незалежно від віку. При цьому можливо враховувати лише працездатність такої особи. На сьогодні ж існують випадки, коли людина внаслідок існуючої диференціації не отримує пільг чи отримує значно меншу допомогу, хоча ці люди мають однакові психофізичні показники інвалідності.

3. Працевлаштування та соціальна адаптація

Як вже було зазначено, пенсії та допомоги на сьогодні залишаються основним джерелом існування інвалідів. Хоча й людині, й державі мало би бути вигідним, щоби основним джерелом існування стала власна праця.

У 2005 році відбулася певна революція на ринку праці. Парламент прийняв зміни до низки законів щодо обов’язкового найму інвалідів. Обов’язкова квота інвалідів існує на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, починаючи з моменту, коли їхній штат сягає більше 8 працівників.

Згідно із статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

А частиною другою статті 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена адміністративна відповідальність за порушення цих нормативів чи неподання звітності у вигляді накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Одночасно слід також зазначити, що в поточному році Верховною Радою України було підтримано ініціативу Кабінету Міністрів України, згідно з якою у статтю 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» внесено зміни, якими визначено, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону. Крім того, статтю 20 цього Закону було доповнено частиною такого змісту – порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.

Протягом січня – вересня 2005 року послугами державної служби зайнятості скористалося 7,9 тис. осіб з інвалідністю (у відповідному періоді 2004 р. – 6,6 тис. осіб). За сприяння державної служби зайнятості були працевлаштовані понад 3,1 тис. таких осіб (у відповідному періоді минулого року – 2,7 тис. осіб). На робочі місця, які встановлені роботодавцям як норматив робочих місць для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, було прийнято 1983 особи, що в 1,5 рази більше, ніж протягом січня – вересня минулого року. В середньому по Україні було працевлаштовано кожного третього інваліда, у Полтавській, Дніпропетровській, Тернопільській областях – дві третини, у Івано-Франківській області – понад 80 % осіб з обмеженими фізичними можливостями, які звернулися до державної служби зайнятості. У банку вакансій станом на 01.10.2005 року налічувалося майже 9 тис. вакантних робочих місць та посад для працевлаштування інвалідів. 2004 року послугами державної служби зайнятості скористалися 8,3 тис. таких осіб, з яких за сприяння державної служби зайнятості працевлаштовані 3,6 тис. осіб, або на 10,6 відсотки більше, ніж за 2003 рік.